Колекція дитячих страхів

Колекція дитячих страхів

Дитячі страхи – це нормально. Їх не може не бути. Правда, страх страху різниця. Який виправданий і навіть корисний для становлення дитячої особистості, а який діє руйнівно та потребує допомоги – ми розбиралися з Оленою Голубєвою, кандидатом психологічних наук, керівником київського Центру екології сім'ї.

Незалежно від віку
Страх «творчий» змушує діяти («бити чи тікати»), дає енергію. Страх рефлекторний, інстинктивний чи генетичний, наприклад страх стихії, павуків, гучних звуків чи висоти, захищає від небезпеки. По-справжньому шкідливий страх пасивний, переважний, що переростає в тривогу. Одна справа боятися собак тільки при зустрічі з ними, і зовсім інша - постійно побоюватися, що ось-ось злий пес з'явиться з-за рогу. У таких випадках потрібна допомога фахівця. Який дитячий вік найстрашніший? Виявляється, все. Змінюється лише характер страхів. Деякі починають боятися відразу після власного зачаття у випадку, якщо їхні батьки серйозно подумують про аборт. Це страх загрози життю, який може переслідувати людину довгі роки. Перший страх після народження закрадається в дитячу душу у 6-7 місяців: у ці дні дитина починає відчувати своє відділення від матері.Незнайоме й лякаюче почуття відокремленості може виражатися у примхах, страху інших людей. Часто в таких випадках бабусі дивуються: «Ніби підмінили дитину! Раніше йшов на руки до чужих сусідів, а тепер плаче. Напевно, наврочили». Насправді настав час для малюка познайомитися з одним із базових страхів людства, який неодноразово відвідуватиме його протягом життя, – страхом самотності.

Дорослі також бояться
Боязнь залишитися наодинці з собою переслідує дитину аж до трирічного віку і приймає різні форми: від страху порожньої кімнати до жаху перед втратою батьків. Один знайомий нещодавно зізнався, що досі у глибині душі травмований вчинком власної матері: жінка відвезла його двох років від народження на літо до бабусі до села і поїхала, не попередивши і не попрощавшись.Хотіла, як краще – «щоб не плакав», але натомість поселила у свідомості дитини відчуття кинутості, яке не зникло навіть після повернення додому. Втім, у знайомстві з самотністю є і свої плюси: подолавши страх, дитина приступає до будівництва особистісних кордонів.Пізніше до першого базового страху приєднається другий – страх небуття чи смерті. Він може виявлятися страхом засинання («а раптом не прокинуся?»), страхом темряви, в якій можна розчинитися і зникнути, або жахом перед втратою батьків («що, якщо захворіють і помруть»), пожежею чи нападом розбійників. Пам'ятається, для заспокоєння мого страху смерті батьки запевняли, що на той час вчені обов'язково вигадають еліксир безсмертя, і всі охочі зможуть жити вічно. Щоправда, Олена Голубєва не рекомендує вселяти дітей ілюзію вічного життя. До трирічного віку вони зазвичай вже готові прийняти той факт, що все рано чи пізно закінчиться. Звичайно, страх смерті нікуди не подінеться, але дитина вчитиметься жити з ним, хоча зайвий реалізм (оповідання про поховання, кремацію тощо) навряд чи полегшить звикання з думкою про неминуче. Найефективнішою дією мають інші ліки, спеціально придумані людьми для таких випадків – релігія. Чому б по-доброму не пофантазувати з малюком на тему «Куди ми всі зникнемо після закінчення терміну, відведеного на землі»? Цікаво, що часом дитячі страхи лякають батьків не менше ніж дітей. Ще б! Вони змушують ожити їхні власні «скелети у шафі». Звичайно, на відміну від малюків, за останні 20–30 років ми навчилися захищатися від невиразних думок. І все ж, коли дитина, явно не жартома, повідомляє: «Під ліжком ховається відьма» чи питає з надією: «Щоправда, я ніколи не помру?» - Стає якось не по собі. До речі, батьки чинять невірно, висміюючи дитячі страхи. Гумор, поза сумнівом, – потужна зброя проти всього лякаючого та незбагненного, але маленькій дитині така захисна реакція недоступна. – Якщо вам хочеться висміяти черговий дитячий «жах», – каже Олена Голубєва, – знайте, що зіткнулися зі своїм власним страхом, з яким так і не впоралися в дитинстві.

У чорній-пречорній кімнаті…
Нова фаза страхів - фантазії на тему вампірів, монстрів, зомбі та іншої нечисті - починається після чотирьох років. Це найблагодатніша і найблагополучніша категорія «страшилок», що легко перемагаються тією ж зброєю, що й породило їх, – дитячою фантазією. Темні кути – місце проживання злісних тролів – можна побризкати підфарбованою чарівною водою з пульверизатора і цим нейтралізувати ворогів. Плюшевих зайчиків та ведмедиків наділити властивостями «всемогутніх захисників», які охоронятимуть дитяче ліжечко всю ніч.Темряву можна зруйнувати світлом ліхтариків, показати дитині, як вона відступає у їхніх променях. Найчастіше страхи провокують незвичайні ситуації: переїзд у новий будинок, прихід нової няньки, криза у відносинах батьків. Але ще частіше їхня поява – «заслуга» самих дорослих. Батьки, бабусі і дідусі люблять залякувати дітей дядьками з мішками, в яких забирають неслухняних дітей, строгими поліцейськими, що ведуть у ділянку пустунів, або монстром, який мріє роздобути на вечерю маленького хулігана. Побачивши акт дитячої непослуху в громадському місці відразу ж знаходяться доброзичливці, які пропонують свої послуги з конфіскації малюка. Так проявляється народна традиція, яка століттями експлуатувала дитячі страхи. Не враховується лише той момент, що діти вірять у ці «нешкідливі жарти». І в майбутньому «дядько з мішком» може трансформуватися у насторожене та недовірливе ставлення до оточуючих. Набагато безпечніше для психіки дитини витратити час пояснення, чому у цій ситуації її поведінка неприйнятно. Один із найбільш очевидних страхів віком від 6 до 11 – страх невідповідності. У ці роки дитина вже має соціальні ролі – вона школяр, ліцеїст, учень музичної чи спортивної школи. Найжахливіше тепер – не виправдати очікування батьків чи вчителів.Ось чому у цьому віці діти часто починають брехати. Найкращі ліки від цієї хвороби – дати зрозуміти дитині, що її люблять і приймають за будь-яких обставин. З 11 років підліток стикається з іншою даністю – трансформацією зовнішності. Він спостерігає стрімкі зміни, що відбуваються з його тілом, і погано розуміє, як тепер поводитися з ним. Чому на нього дивно дивляться люди на вулиці?Мабуть, він недостатньо добрий, його зовнішність не відповідає стандартам? За словами Олени Голубєвої, це один із найскладніших страхів – фізичної невідповідності. Тут батьки мало чим можуть допомогти, на відміну від однолітків, яких долають ті самі думки. Лікувальна установка: у своїх проблемах ти не самотній. На цьому етапі у багатьох з'являється відносно новий дитячий страх - відчуття сприйняття себе оточуючими як пасивний об'єкт, речі, якою можна скористатися. Це страх маніпуляції, що нав'язується суспільством. І знову туга самотності. Її нова хвиля накочує з 14 років – віку зміни світогляду. Щоб протистояти їй, підлітки збиваються у зграйки. Вірна позиція батьків: приймати та не критикувати. А потім діти перетворюються на дорослих, їхні дитячі страхи пригнічуються, переходять до рівня тривожності. Смішно, але я досі не люблю засинати останньою в хаті. Знання, що в іншій кімнаті хтось досі не спить, діє підбадьорливо. Тепер перед сном я обіцяю шестирічному синові, що сторожитиму його, поки він засинає.

У позі боксера
Акушери-гінекологи кажуть, що сьогодні все частіше з'являються «діти страху». При народженні у більшості немовлят відзначається гіпертонус - всі м'язи напружені до краю. Ця деталь разюче відрізняє їхню відмінність від дітей минулих часів: ще якихось 20--30 років тому в переважній кількості новонароджених відзначався гіпотонус (млявість, пасивність, податливість). Сучасні діти народжуються у позі боксера. Не встигнувши з'явитися світ, вони вже готові захищатися.

Источник статьи журнал «Мистер Блистер»