Різнокольоровий настрій

Коли на душі у третьокласниці Тані шкребуться кішки (ну мало приводів для прикрощів у маленької дівчинки), вона бере аркуш паперу, фарби і малює ту саму картину: велику бузкову коробку, перев'язану золотою стрічкою, з якої виглядає... цуценя. Точнісінько такий, як їй подарували два роки тому на день народження. Цуценя вона тоді дуже зраділа, тому тепер малює цей сюжет у сумні хвилини. Так навчали Таню на заняттях з арт-терапії у школі мистецтв. Сум забувається в радості, а сильні світлі почуття з минулого можна пережити знову, зобразивши їх на папері.

Діагностика на малюнку
Свої уроки у київській школі мистецтв №3 художниця та арт-терапевт Ольга Чернявська розпочинає з розминки: вона просить дітей передати за допомогою фарб свій настрій. Основа малюнків може бути та сама: силует людини, який поступово забарвлюється в фарби-почуття: червону – любов (або агресія), зелену – сором'язливість, жовту – чесність, чорну – злість тощо. Впрочем, у каждого ребенка свое цветовое восприятие эмоций. Иногда дети рисуют театральные маски. Прекрасно, когда они предназначаются для веселого актера-комика, но однажды вся группа, не сговариваясь, изобразила драматические черно-фиолетовые и серо-зеленые лица. Мрачные картины Ольга предлагает уничтожить: сжечь или порезать на мелкие кусочки. Таким образом, выплеснув все, что накопилось в душе, дети расстаются с неприятными чувствами, воспоминаниями – и потом обязательно рисуют что-нибудь доброе, жизнеутверждающее.
– Огромная информационная нагрузка в школе – накопитель негативных эмоций, – говорит Ольга Чернявская. Наші заняття починаються ввечері, і я бачу, наскільки важко моїм підопічним після 5–6 шкільних уроків радіти, дивуватися, жартувати, навіть вибрати з палітри кольору для свого малюнка світлі фарби. Допомагають завдання промалювати настрої, зображення класичної музики, яку ми слухаємо на заняттях, або просто малюнок на тему «Мій найщасливіший день». Повторне переживання на папері радісної події з минулого допомагає виправити настрій.
На заняття до Ольги діти приходять вчитися малювати, але завдяки арт-терапії отримують на уроках ще й гарне щеплення від стресів та дитячих депресій. Внутрішній стан учнів Ольга діагностує за фарбами. У підлітків (серед її учнів є дві вікові групи: малюки – від 4 років та підлітки від 10 і старші) чорні тони однозначно символізують внутрішню дисгармонію. Особливо промовисті поєднання кольорів: синій та фіолетовий, чорний та золотий – вони сигналізують про душевне неблагополуччя. По тьмяній чорно-білій палітрі Ольга Чернявська дізнається малюнки дітей із неповних сімей. А ось у малюків-чотирирічок достаток чорного на папері – цілком нормальне та природне явище: це найконтрастніший колір на тлі білого листа, от і малюють вони їм часто і із задоволенням.
Знайомство з різними кольорами відбувається поступово: спочатку діти працюють із жовтим, червоним, синім, білим та чорним. Пізніше колірна гама розширюється, з'являються пастельні тони. Для кожної дитини характерний свій колірний діапазон, і якщо гармонію фарб порушують нетипові для юного художника кольори, арт-терапевт може сміливо говорити про стрес чи депресію.У діагностиці на малюнку важливо як зображення, а й те, як саме воно з'являється на папері. Різкі рухи пензликом, нервові штрихи, байдужість до того, що виходить на аркуші, повинні насторожувати. Один із підопічних Чернявської чотирирічний Микита з уроку в урок малював каракулями за десять хвилин стос альбомних аркушів. Як з'ясувалося пізніше, таким чином він протестував проти дефіциту материнської любові і ревнував до маленької сестрички, яка нещодавно з'явилася на світ. Його малюнки стали спокійнішими і гармонійнішими після того, як мама вечорами стала малювати домашні завдання разом із сином. Нестача свободи, придушення самостійності шестирічна Настя виражала агресивною поведінкою та важкими поєднаннями кольорів на папері. Малюнки виходили похмурими, розмитими. На уроках вона промальовувала свої пригнічені почуття, знімала накопичену агресію.

Спільна творчість
Дітям, скупим на вираження емоцій, а таких дуже багато серед недолюблених, обділених увагою, арт-терапевт пропонує намалювати характер будь-якого предмета. Наприклад, зобразити веселу, стрибку, хитру чи ліниву лінію (хмара, сонце). Таким чином дитина вчиться усвідомлювати характери, уявляти себе в образі інших людей, ділитися своїми емоціями. Завдання зі схожою метою - намалювати будинок чарівниці, лиходія, покинутий будинок ... Працюючи над малюнком, дитина обмірковує риси натури мешканців житла, деталі інтер'єру, через які проявляється їх характер.
А ще арт-терапія – відмінний засіб для згладжування міжособистісних конфліктів у дитячому колективі чи сім'ї. Такі завдання зазвичай вирішуються у процесі колективного створення великого малюнка на ватмані, коли кожен молодий художник вкладає у нього частину свого характеру та таланту реалізації єдиного задуму.
Колективна творчість чудово зміцнює стосунки між дітьми. До речі, багато проблем у сім'ях виникають через те, що діти та батьки погано знають один одного, адже вдома найчастіше ми бачимося лише у певних ролях. Спільна творчість дозволяє відкрити близьких людей у новій якості.
– На жаль, сучасні діти, які не уявляють себе без своїх гаджетів та комп'ютерних ігор, дуже часто не вміють зосереджуватись, – ділиться спостереженнями Ольга Чернявська. – Арт-терапія дозволяє настроїти їх на внутрішнє мовчання, вчить уважності.

Справа для душі
Крім малювання фарбами прес негативних емоцій чудово знімають ляльки. Точніше – процес створення. На уроках арт-терапії діти роблять їх без голки – з клаптів, стрічок, ниток: замість обличчя у ляльки – символічний хрест із ниток. Арт-терапевт спостерігає, тканини яких кольорів вибирають діти, яких розмірів роблять ляльок. Хтось задовольняється малим. Хтось, як правило, єдині діти в сім'ях, які мріють про братика чи сестричку, створюють фігурки завбільшки з натурального немовляти.
Іноді Ольга проводить заняття з особливою групою дітей – хворих на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Один із доступних для них лікувальних прийомів – «вириванка», коли з кольорового паперу треба виривати контури тварин, дерева, сніжинки. Саме так створювали візерунки наші далекі пращури у ті часи, коли ножиці ще не були винайдені. У процесі творчості діти забувають про свою хворобу, розкриваються, почуваються такими, як усі, відпрацьовують дрібну моторику рук. Арт-терапевти помітили парадокс: картини дітей-інвалідів – не похмурі, а навпаки, дуже яскраві, барвисті, життєствердні…
– Серед митців існує думка: якщо тебе відвідали погані думки, переживи їх у собі, не переноси на картину чи намалюй, але нікому не показуй, – каже Ольга Чернявська. – Нерідко відвідувачі картинної галереї в Петергофі непритомніють перед полотном Івана Рєпіна «Іван Грозний вбиває сина». Я проти того, щоб картина несла негативні емоції.
В арт-терапії є окремий напрямок – коригування внутрішнього стану за допомогою витворів мистецтва. У цьому кожному віку відповідають свої картини. Малюкам співзвучна творчість українських художників Марії Приймаченко, братів Бойчуків, які зображали фантастичних тварин у стилі народного примітивізму.А ось твори Сальвадора Далі навряд чи підійдуть для дитячого сприйняття. Підліткам можуть сподобатися романтичні картини епохи Відродження, твори Рафаеля, Леонардо да Вінчі, твори радянських художників Сальяна, Богомазова. Головний критерій арт-терапії – картини мають притягувати себе.

Корисні рекомендації
• Прикрасьте дитячу кімнату картинами дитини і репродукціями творів мистецтва.
• Кладіть на чільне місце чистий лист, олівці та фарби, щоб дитина у будь-який момент могла висловити свій настрій у вигляді малюнка.
• Пропонуйте дитині малювати на початку та наприкінці дня – визначаючи порівняно, як змінюється її внутрішній стан.

Источник статьи журнал «Мистер Блистер»