Все, що потрібно знати про демпінг-синдром

Якщо після їди ви часто відчуваєте слабкість, запаморочення, нудоту та бажання прилягти, можливо, це пов'язано з демпінг-синдромом. Він має дві форми з однаковими ознаками, але різною етіологією. За даними Національного інституту діабету, хвороб травлення та нирок США, приблизно у 75% випадків йдеться про ранній демпінг-синдром, коли симптоми виникають через 10–30 хвилин після їди. Інші 25% припадають на його пізній різновид, який заявляє про себе через 2-3 години після їди. Проте деякі «щасливці» страждають від обох форм хвороби.

Рання форма хвороби
У здорових людей їжа переміщається зі шлунка до кишечника протягом кількох годин. Однак при демпінг-синдромі (від англ. dumping – скидання) недостатньо перетравлена їжа надто швидко транспортується (або «скидається») зі шлунка в першу секцію тонкого кишечника – дванадцятипалу кишку. Занадто концентрований хімус (напіврідкий вміст шлунка) викликає хімічне, фізичне та осмотичне подразнення її слизової оболонки, що, у свою чергу, призводить до різкого збільшення кровотоку в тонкому кишечнику. Цей процес супроводжується зменшенням кровопостачання мозку, нижніх і верхніх кінцівок, і навіть гиповолемией, тобто. зменшенням загального обсягу циркулюючої крові.До симптомів раннього демпінг-синдрому відносять напади загальної слабкості після їжі на тлі відчуття здуття та розпирання в епігастральній ділянці. Зазвичай вони супроводжуються запамороченням, тахікардією, задишкою, пітливістю, шумом у вухах, тремтінням кінцівок та погіршенням зору. Іноді ці симптоми досягають такої інтенсивності, що людина просто змушена лягти, щоб не впасти і не знепритомніти. Швидке розширення тонкої кишки часто спричиняє хворобливі спазми, нудоту або навіть блювоту, а також осмотичну діарею. Ранній демпінг-синдром найчастіше виникає як ускладнення після хірургічних втручань, наприклад резекції шлунка, езофагектомії (видалення частини стравоходу), шлункового шунтування та деяких інших.Він спостерігається приблизно у 15-30% таких пацієнтів, причому найчастіше проявляється не відразу, а через кілька років після операції. Демпінг-синдром також може бути пов'язаний з анатомічними особливостями пілоричного сфінктера між шлунком та дванадцятипалою кишкою, а також деякими захворюваннями, що порушують його нормальну роботу. Імовірний він і при такому стані, як функціональна диспепсія, коли через підвищену скорочувальну здатність шлунка його вміст надто швидко надходить у дванадцятипалу кишку.

Пізні прояви
Дещо іншу природу має пізній демпінг-синдром. Він також пов'язаний з прискореною евакуацією вмісту шлунка, проте його пусковим механізмом служить те, що у відповідь на надходження в кишечник великої кількості їжі, особливо вуглеводів, підшлункова залоза починає дуже інтенсивно виробляти інсулін – гормон, який допомагає організму поглинати цукри, які вивільняються з їжі. Підвищений рівень інсуліну призводить до різкого зниження рівня цукру в крові протягом 2-3 годин після їди, викликаючи стан, відомий як харчова гіпоглікемія. Зазвичай вона супроводжується такими ж симптомами, як і ранній демпінг-синдром: слабкість, запаморочення, тахікардія, надмірне потовиділення. Характерною особливістю цього стану є болісне почуття голоду. Пізній демпінг-синдром, як правило, пов'язаний із цукровим діабетом та деякими іншими гормональними порушеннями, а також прийомом певних ліків, що стимулюють функцію підшлункової залози. А якщо на цьому тлі пацієнт має ще й функціональну диспепсію, він може одночасно відчувати як ранні, так і пізні симптоми захворювання. У будь-якому випадку слід пам'ятати, що вони помітно посилюються при вживанні їжі, багатої на цукрозу, фруктозу або лактозу, тобто. борошняних, солодких та молочних продуктів.

Основи діагностики
Для діагностики демпінг-синдрому лікар передусім має зібрати повний медичний та сімейний анамнез (анатомічні дефекти пілоричного сфінктера часто бувають спадковими), а також провести низку тестів. Ранню форму дозволяє виявити спеціальна демпінг-проба – вимірювання артеріального тиску та частоти серцевих скорочень до та після їди. Якщо вона дає позитивний результат, для підтвердження діагнозу пацієнту можуть призначити рентгенологічне дослідження шлунка з барієвим контрастом або сцинтиграфію, при якій додають радіофармпрепарати, що дозволяють відстежити її проходження через ШКТ спеціальним сканером. Пізній демпінг-синдром також виявляють за допомогою глюкозотолерантного тесту. У пацієнта спочатку вимірюють рівень цукру в крові натще, а потім просять його випити склянку розчину глюкози і через деякий час (півгодини, година та дві години) повторюють вимір. Занадто високий рівень глюкози в крові (понад 11,0 ммоль/л) оцінюється як наявність цукрового діабету, а надто низький (менше 3,5 ммоль/л) може говорити про харчову гіпоглікемію та пізній демпінг-синдром.

Як зменшити неприємні симптоми?
У більшості випадків прояви демпінг-синдрому можна усунути, змінивши дієту та спосіб життя. Головне правило - не переїдати і не наїдатися, як то кажуть, до відвалу. Замість трьох прийомів їжі краще їсти п'ять чи шість разів на день невеликими порціями. Занадто значний обсяг і вага вмісту шлунка сильно тиснутиме на пілоричний сфінктер, прискорюючи перехід хімусу в дванадцятипалу кишку. З цієї причини не варто запивати їжу водою. При демпінг-синдромі рекомендується випивати достатню кількість води та інших рідин (до 1,5–2 літрів) протягом дня, але робити це лише між їдою.Допомогти травленню можна і ретельним пережовуванням їжі. Крім того, після їди корисно прилягти на 10-30 хвилин, це також зменшить навантаження на пілоричний сфінктер. У раціоні бажано обмежувати або зовсім уникати вживання білого хліба, рису, макаронних виробів, а також продуктів із високим вмістом цукру: цукерок, тістечок, фруктових соків. Найкраще повністю відмовитися від солодкого газування та алкоголю, а також зменшити кількість молочних продуктів, які багаті на лактозу. Натомість корисно їсти більше білкової їжі: пісного м'яса, риби, тофу, а також ввести в раціон продукти з високим вмістом клітковини: вівсянку, хліб із цільної пшениці, квасолю, сочевицю та овочі. Якщо дієтичні зміни не допомагають, можна спробувати полегшити неприємні симптоми демпінг-синдрому за допомогою дієтичних добавок, наприклад пектину або псиллиума (лушпиння насіння подорожника овального або блошного, яку ще називають ісфагулу або іспагол), які уповільнюють швидкість проходження їжі через ЖКТ. Хороші результати дає застосування засобів на основі екстракту гуарової смоли, або камеді, з насіння індійської акації, яка значно подовжує час випорожнення шлунка та уповільнює абсорбцію вуглеводів у тонкому кишечнику. При пізньому демпінг-синдромі лікар може призначити ін'єкцію октреотиду. Цей препарат також знижує швидкість надходження їжі до тонкої кишки та пригнічує секрецію інсуліну, зменшуючи ризик розвитку харчової гіпоглікемії. Якщо демпінг-синдром пов'язаний із попереднім хірургічним втручанням, лікар може призначити повторну операцію. Проте, експерти Національного інституту діабету, хвороб травлення та нирок США попереджають, що оперативне лікування демпінг-синдрому часто виявляється неефективним. Вдаватися до нього вони рекомендують лише в крайніх випадках, коли симптоми захворювання прогресують, а ні дієтичні зміни, ні медикаментозне лікування не дають результату.

Демпінг-синдром може впливати на засвоєння різноманітних поживних речовин. Зокрема, він буває причиною нестачі вітаміну B 12, фолієвої кислоти або заліза, що веде до розвитку анемії, а через проблеми з абсорбцією кальцію стає причиною остеопорозу. Тому людям, які страждають на демпінг-синдром, часто призначають вітамінно-мінеральні комплекси.

Источник статьи журнал «Мистер Блистер».