А ти хто такий ?

А ти хто такий ?

З'явився другий малюк. Тато-мама, дідусі бабусі в захваті, дитина росте. Але раптом з'ясовується, що не всі вважають додаток у сімействі гарною новиною. Старший надувся і приймає молодшого в багнети. Як правильно вирулити з такої складної ситуації?

«Пупсік – це зло»
Моя дочка завжди хотіла залишатися єдиною дитиною. На відміну від більшості дітей, які просять у батьків придбати їм братика чи сестричку, перспектива розширення сім'ї її ніколи не спокушала. Коли вона дізналася, що незабаром їй доведеться опанувати навички зміни підгузків та розваги немовляти, реакція була із серії: «Ну, все. Моєму колишньому щасливому житті настав кінець!» Донька одразу прорахувала всі можливі збитки: розділ дитячої кімнати, перерозподіл сімейного бюджету на користь «малявки», зазіхання на її вільний час і головне – позбавлення титулу єдиної дитини, яка обожнюється. Прикро і прикро спостерігати за тим, як одна улюблена дитина фонтанує антипатією на адресу другої, не менш коханої.Тим більше, коли одному з них 10 років, а другому кілька місяців. Прекрасний принц-син абсолютно незаслужено прозваний «молюскою», «дрібним-дурним-слинявим» та іншими образливими прізвиськами. Хто б міг подумати, що нашу дочку - красуню, спортсменку, відмінницю - мучитимуть напади ревнощів до маленького пакунка. Але особливо дочка ревнує брата до тата: після сеансу батьківської любові до сина – похитування на руках, підкидання до стелі, поцілунків та інших ніжностей – йому доводиться робити те саме з десятирічною донькою.Спочатку мене смішили фрази з серії: «Пупсік – це зло», але після розповідей приятельки про те, як її старша дочка обожнює молодшу сестру, я хоч-не-хоч задумалася. Чи приятелька сильно перебільшує, чи з моєю донькою щось не так? Точніше, ми, дорослі, робимо щось неправильно? Про всяк випадок я вирішила дізнатися, що з цього приводу думають фахівці. Марина Гуменюк, медичний психолог, викладач кафедри загальної та медичної психології та педагогіки Національного медичного університету ім. А.А. Богомольця, втішила мене з першої фрази. Виявляється, мріють про братів і сестер, як правило, діти, обділені увагою батьків.Їм потрібен товариш для сумісних ігор, спілкування, об'єднання проти дорослих. Якщо мати і батько не скупляться на любов і участь, дитина не пристає до них із відповідними проханнями. А взагалі, реакції дочки вельми типові. У великому тлумачному психологічному словнику цього явища навіть свою назву є – конкуренція сиблінгів з розшифровкою: «популярний термін для позначення часто агресивних, з численними суперечками взаємодій між рідними братами чи сестрами».Один із них прийшов у сім'ю раніше і якийсь час був господарем становища, але потім з'явився другий. Тепер перша дитина має захищати свої позиції, а друга – завойовувати місце під сонцем. До речі, і далі життя первісток йтиме як захисник принципів, традицій, а другий успадкує стиль поведінки бунтаря, завойовника. На думку Альфреда Адлера, основоположника індивідуальної психології, двоє дітей все життя будуть зайняті гонкою на випередження, мета якої – отримати максимальну дозу кохання, уваги та схвалення батьків. Цікаво, що за статистикою старші діти, як правило, досягають у житті великих успіхів, вони частіше обіймають керівні пости, а молодші спочатку налаштовані на конкуренцію, і це їм у житті заважає. – З появою другої дитини турботи з догляду за немовлям первісток розцінює як прояв любові до нього, а почувається обділеним батьківською опікою, – каже Марина Гуменюк. – І якщо батьки не поведуться мудро, ворожнеча між дітьми може залишитися на все життя. Часто молодша дитина стає улюбленцем. Йому багато що прощають, намагаються краще одягати, купують більше іграшок та солодощів. А старшому дістаються незаслужені закиди. Він часто чує: "Не ображай Надю, вона ж маленька". У результаті, що йому хочеться зробити найбільше? - Правильно, образити Надю. Первенец займає мстиву позицію: у відкриту або тишком псує життя улюбленцю. І регулярно стоїть за це у кутку. У нього можуть розвинутися риси ущербної особистості, якщо покарання повторюватимуться часто, а у молодшої дитини – сформуватися зарозумілість та егоїзм. Щоб розірвати це замкнене коло, дорослим треба взяти старшого у союзники. Підіграти йому, підняти його значущість: молодший ще погано розуміє, а ти – уміще! - Давай його навчимо.Варто частіше радитися з ним, як краще зайняти сестру чи брата. Лід рушить, коли перша дитина відчує свою важливість у вихованні другої. Загалом, на думку Марини Гуменюк, найгостріша конкурентна боротьба розігрується між дітьми з різницею у 4–6 років, особливо якщо діти одностатеві. Причому між братами суперництво розвинене сильніше, ніж серед сестер. Коли різниця менше, зазвичай, в батьків однакові підходи до виховання обох нащадків. Найпростіше складаються відносини в дітей віком, якщо інтервал між їх народженням понад сім років. У цьому випадку для молодшої дитини старший завжди залишатиметься недосяжним ідеалом та об'єктом гарячого кохання.

 
Як підлити олії у вогонь
Часто батьки свідомо чи несвідомо заохочують конкуренцію сиблінгів, обдаровуючи підвищеною увагою та любов'ю одного з дітей. Суперництво особливо процвітає на ґрунті порівнянь старшого та молодшого. Для цього є кілька найконфліктніших приводів: • Фізична привабливість. «У Даші фігура свекрухи – присадкуватий, кремезний, а Свєточка в мій рід пішла: струнка, довгонога». Відчуття своєї привабливості має вирішальне значення для дитячої самооцінки. Даша одразу вирішить, що вона негарна і зненавидить Світочку.
• Розумові здібності. «Сергій у три роки вже читав, а Вітя у першому класі ледве-ледь літери складає». Без сумніву, Вітя не залишиться байдужим до подібної оцінки свого інтелекту і навряд чи колись буде щирим другом Сергія.
• Особливості темпераменту. "Оленка - молодець, на льоту схоплює, а до тебе, Павлику, так повільно все доходить". А якщо Оленка до того ж спритна та спритна, а Павлик неповороткий і повільний, то за відповідних порівнянь комплекс неповноцінності йому забезпечений.
• Ступінь таланту. Наприклад, один із дітей грає на скрипці або танцює. Юний дар батьки завжди відзначають підвищеною увагою. Вони постійно стурбовані його здоров'ям та апетитом, які можуть вплинути на виступи. У цей час друга дитина, яка не блищить талантами, почувається занедбаною. У ньому назріває образа на батьків, на брата чи сестру і на себе самого.

Інші приводи для конфронтації
Окрема ситуація, коли у сім'ї ростуть діти від різних шлюбів. Для нерідного батька головне, на думку Марини Гуменюк, не намагатися стати рідною і не намагатися полюбити прийомну дитину як свою власну. Все одно нічого не вийде. Особливо це стосується жінок. Найкращий варіант – стати прийомному синові чи дочці добрим другом. До речі, вітчимам це вдається краще, ніж мачухам. Буде помилкою забороняти дітям відчувати негативні емоції щодо один одного. Наприклад, не можна дорікати: «Що означає «терпіти її не можу»?! Рідні сестри повинні любити одне одного». Не слід насильно змушувати дітей чимось ділитися один з одним або вмовляти відмовлятися від своїх домагань на користь брата чи сестри. І ще важливо знати, що сварки батьків між собою є шаблоном для конфліктів між їхніми дітьми. Придивившись до дитячих усобиць, батько і мати можуть, як у дзеркалі, побачити в них свою поведінку. ...Потрібен майже рік для того, щоб моя дочка нарешті глянула на брата зі щирою, а не натягнутою усмішкою.Нещодавно вона зізналася: «З ним уже стає цікавіше. Мабуть, я його покохаю. Але пізніше". З вуст дочки – це майже освідчення в коханні. Загалом тепер є надія, що сиблінги перестануть конкурувати (принаймні один з них), і якщо не полюблять один одного полум'яно і гаряче, то хоча б потоваришують.Не варто зрівнювати дітей, одночасно карати чи заохочувати старшого та молодшого. Залежно від віку до кожного потрібен свій індивідуальний підхід.

Источник  статьи  журнал «Мистер Блистер».