Нехай пробує

Нехай пробує, навчається та перемагає.
Нещодавно в одній із тінейджерських груп у месенджері обговорювалося питання, навіщо потрібно займатися спортом. Серед реплік траплялися забавні: «Щоб не розтягнути м'язи після того, як пройдеш 10 метрів», «Щоб вміти щось ще, окрім ігор на комп'ютері», «Щоб спілкуватися та заводити нових друзів», «Щоб худнути», «Носити що щось важке», «Довго жити». Загалом хід думок вірний. Не згаданий був лише один важливий момент: спорт розвиває сильну особистість, здатну ставити собі за мету і досягати її. Для дорослого життя це незамінна якість.
Я можу!
Для будь-якої дитини серйозне досягнення, якщо вона навчилася кататися на велосипеді або ковзанах, розгойдуватися на гойдалках, висіти вниз головою на турніку або лазити канатом. Це дає реальне відчуття повноважень власного тіла. Для дорослого ж головне зробити так, щоб цей досвід подолання виявився вдалим і закінчився перемогою. Маленькі діти від природи дуже
рухливі, внаслідок чого отримують постійні зауваження. Потім вони, нарешті, звикають пересуватися «як усі»,
не привертаючи уваги перехожих. Незабаром вони вже й сидять, як усі, – на заняттях у школі, вдома біля телевізора та
перед комп'ютером. Ще трохи – і сам рух викликатиме у них тихе роздратування: вони звикли до
нерухомості. Символом XXI століття цілком міг би стати аморфний чоловічок з атрофованими м'язами.
короткозорістю та сколіозом. Але батьки з подивом помічають, що фізична недорозвиненість гальмує
розумові здібності: їхнє чадо швидко втомлюється, з'являються букет хвороб, вічна меланхолія та погані оцінки в школі. А той самий сусідський Дімка, котрий вічно ганяв у дворі м'яч, усе встигає і в школі чи не найкращий учень.
Одна із загадок дитинства полягає в тому, що навички, набуті у цьому віці, залишаються з нами на все життя. Той, хто став на ковзани у шість-сім років, навіть після двадцятирічної перерви одягне їх і поїде. Навчившись грати в теніс ще дитиною, людина ніколи не програє на корті тому, хто, будучи вже
дорослим, вперше взяв у руки ракетку. Техніка плавання одразу видає того, хто займався цим видом спорту у дитинстві. Чому? Навряд чи хтось точно відповість на це запитання. Але зрозуміло одне: треба поспішати. Нехай дитина встигне освоїти якнайбільше спортивних снарядів: м'яч, лижі, ковзани, ролики, самокати та велосипеди, бадмінтон, теніс та турнік. Нехай пробує, навчається, перемагає.
Цей досвід він неодмінно візьме із собою та інші сфери життя.
З чого почати?
Змініть пріоритети: на перше місце ставте не інтелектуальний, а фізичний розвиток дитини або хоча б вирівняйте увагу до обох напрямків. З якого віку долучати малюка до спортивного життя?
Ольга Бабич, старший інструктор дитячого фітнесу мережі спортивно-оздоровчих клубів «Планета фітнес», рекомендує: що раніше, то краще. Тенденція останніх років – від народження плавати з немовлям, робити з ним динамічну гімнастику – варта будь-якої похвали. Такі діти виростають сміливішими, рухливішими, апріорі не бояться води і рідше хворіють. Якщо не з народження, то з півтора року – це оптимальний вік для початку спортивної кар'єри. У цьому віці дитина вже усвідомлює себе, з цікавістю виконує завдання, тим більше, якщо разом з нею займаються батьки.
Починаючи з півтора до 6 років у дітей розвивається гнучкість, але тільки якщо цьому сприяти. У 3-4 роки вже можна віддавати дитину на хореографію. Танці вважаються переважно напрямком для дівчаток, хоча заняття формують правильну поставу, пластику, попереджають плоскостопість та розвивають почуття ритму і у хлопчиків.
теж. О третій можна віддавати доньку на художню гімнастку. Чудова розтяжка, грація та струнка
фігура їй буде забезпечена. Але заняття цим видом спорту вимагають від дитини витримки та самовідданості. Для трирічної дівчинки буде непросто сидіти чи лежати по 10
хвилин, скрутившись у трубочку, але без цього успіху не видно.
Віддавати хлопчиків та дівчаток на східні єдиноборства Ольга Бабич рекомендує з 5–7 років. У такому віці активно розвиваються сила, швидкість, координація рухів та східні види боротьби чимало цьому сприяють. З іншого боку,
спортивна боротьба закладає інші цінні якості – порядність, уміння контролювати себе та розумно застосовувати силу. Тренування зі штангою, важка
атлетика та заняття на тренажерах можна починати з 11–12 років. У ці роки оптимально розвивати у підлітка силові та швидкісні якості. Але лише під керівництвом інструктора. Це роки інтенсивного зростання зв'язок, м'язів, кісток, коли тіло дитини дуже вразливе, тому неправильний розподіл навантажень може завдати шкоди.
Вибрати "свій" спорт.
Щоб не помилитися з вибором спорту, можна орієнтуватися за темпераментом. Навряд хореографією зможе займатися дитина-холерик, їй більше підходять командні тренування: футбол, хокей, волейбол - все, що пов'язано з грою. Тут діти «з моторчиком» повністю викладаються та одержують море задоволення. Флегматикам (особливо дівчаткам) підійде художня гімнастика – багато статичних розтяжок, методичності. Спокійним і врівноваженим хлопчикам припаде до душі легка атлетика, яка потребує зосередженості та вміння концентруватись. Сангвініку буде добре скрізь. Меланхолікам можна скуштувати дитячу йогу. Втім, спортивні заняття мають одну цінну якість: навіть
самий замкнутий і сумний меланхолік, потрапивши в дружний і активний дитячий колектив, розкривається, стає товариським, набуває впевненості в собі.
Спорт розкріпачує, допомагає розвиватися незалежній особистості. Здійснюючи маленькі перемоги у спортзалі, діти повторюють їх та за його межами. Але тут є один стратегічний момент: важливо не помилитися з
тренером. З гарним наставником (і людиною) дитина може досягти багато чого, а з поганою – тільки втратити. Ось чому батькам варто тісно поспілкуватись зі спортивним тренером. Інтуїтивно більшість одразу відчують, підходить він їхній дитині чи ні. Вибір між командним чи індивідуальним видом спорту багато в чому залежить від характеру. Деяких дітей пригнічує, якщо у їхній команді є
однолітки, які досягли більшого, ніж вони. Таким – лідерам, індивідуалістам – більше підійде теніс,
плавання, легка атлетика, де важливий
особистий результат. Тим, хто любить спілкування, компанію більше сподобається футбол, баскетбол, волейбол. Командна гра чудово розвиває комунікабельність та почуття ліктя. Фітнес-клуб – компромісний варіант вирішити проблему вибору. Як правило, тут є набір уроків, що дозволяють дітям спробувати себе і в танцях, і в гімнастиці, і в єдиноборствах, і в силових заняттях. Випробувавши різне, можна вибрати своє. Якщо дитина подає у якомусь напрямі надії, тренер обов'язково це помітить та порадить батькам продовжити заняття у професійній спортивній школі. Втім, не завжди людина обирає спорт. Нерідко спорт вибирає
людини. Часто майбутніх зірок плавання віддають у басейн, щоб позбавитися сколіозу, а чемпіонки художньої гімнастики колись почали заняття спортом виключно для лікування плоскостопості. Напевно, легше вибирати, якщо для дитини є певні медичні показання. А якщо їх нема? На що спертися? На свою інтуїцію, на бажання дитини, на поради сусідки? Візьміть на озброєння все. Нехай дитина пробує. Зрештою, він зупиниться на тому, що відповідатиме простій формулі: мені це подобається, у мене виходить.
Іти слідом за дитячими здібностями – вдячний шлях. Можливо, чемпіон з нього не вийде, але це не має значення. Адже залишиться багато що дає спорт: воля і терпіння, здатність розподіляти час і впевненість у собі, радість перемоги та вміння програвати, не втративши власну гідність.


Источник статьи журнал "Мистер Блистер".